Що важливо знати про ПТСР?

За цією назвою ховається чимало болю, відчаю, тяжких страждань і безпорадності. Це щось на кшталт невимовного жаху, самотності над прірвою, де життя втрачає будь-які барви і стає нестерпним.

Одним із критеріїв ПТСР  є – близький контакт зі смертю чи її загрозою. Це зустріч із занадто  важкою ситуацією, яку людина не може подолати чи опрацювати психологічно.  Психічна травма є на стільки масивною, що захисні механізми, які допомагають нам долати життєві труднощі, не спрацьовують.

Що мається на увазі під близьким контактом зі смертю  чи її загрозою?
- Особа безпосередньо перебувала у травматичній ситуації (загроза смерті, важкі тілесні ушкодження (тортури), зґвалтування і т.п.).
- Особа стала свідком подій, що трапилися з іншими. Тобто  людина не має безпосереднього контактує зі смертю. Вона може бути свідком цих жахіть або дізнається, що це трапилось з кимось із близьких людей.
- Особа в екстремальний спосіб контактувала з неприємними деталями травматичної події. Наприклад, після ракетних ударів шукають частини тіла вбитих людей.

В цілому це – несамовитий жах, який неможливо опрацювати самотужки. В цьому моменті активною є лише частина мозку, яка відповідає за виживання. Роберт Сапольскі каже: «Ми вимикаємо все, що не є критично важливим для виживання, поки ми не опинимось в безпечних умовах». Частини мозку, які відповідають за пам'ять, спогади, планування є вимкненими. Тому люди після жахливих подій не здатні послідовно відтворити те, що з ними відбулось. Їх спогади, зазвичай, складаються з фрагментів перенесеної події. Наприклад, жінка, яка вижила в приміщенні, куди влучила ворожа ракета, пам’ятає звуки, як падає стеля, чітко пам’ятає, як тхнуло горілим пластиком. Її органи чуттів були максимально налаштовані на сприймання оточення. Проте цілісна картина тієї жахливої ситуації для неї є відсутньою. І для виживання це добре, але подальше життя людини в суспільстві може суттєво ускладнитись.
‍
Хто в Україні зараз не має контакту зі смертю, із загрозою смерті?..
‍
Другий критерій – це симптоми інтрузії (проникнення травматичних спогадів в теперішній момент життя).
‍
Травма проривається з минулого в сьогодення в різний спосіб. Зазвичай це – важкі сновидіння, які нагадують травматичну подію та флешбеки. При флешбеках людина діє так, ніби травматична ситуація повторюється в даний момент. Причому це відбувається блискавично, ніби щось увімкнулось, а потім вимкнулось.

Травматичні спогади кодуються в мозку інакше, ніж інший досвід – саме тому вони часто з'являються нав'язливо, як фрагменти, відокремлені від часу. Тому людина реагує так, як вона реагувала під час первинної події – завмирає, бореться або втікає. Так, ніби травма охоплює її в даний момент часу.

Наступна ознака ПТСР – постійне уникання всього, що могло б нагадувати психічну травму.

Люди намагаються уникати неприємних спогадів про травму, будь-яких зовнішніх нагадувань (людей, предметів, обставин, пов’язаних із травмою). Наприклад, дівчина, яку зґвалтували, буде уникати людей, які схожі чимось на ґвалтівників, місць, які нагадують місце того злочину.

Дуже важливою ознакою ПТСР є неможливість пригадати важливий аспект травматичної події. Наприклад, зґвалтована дівчина може дуже смутно пам’ятати про те, що з нею трапилось. Її спогади є фрагментованими, не чіткими, і ключовий момент може бути дисоційованим (відщепленим) від її свідомості.

Також важливими ознаками ПТСР є  – стійкі переконання – «я – погана/ий», «нікому не можна довіряти», «світ цілком небезпечний». Ці переконання переважають в психіці людини тому, що психотравма знищила її самоповагу і надію на майбутнє.

Людина може прагнути відсторонитись від інших, часто усамітнюватись, мати нездатність переживати радість, щастя.

Також в поведінці людини можуть переважати – дратівливість, вибухи гніву, підвищена пильність, надмірна лякливість, саморуйнівна поведінка.

Має значення тривалість цих симптомів (не менше 1 місяця). Згідно статичних даних, у більшості людей симптоми посттравматичного стресу можуть пройти самостійно, не розвинувшись в посттравматичний розлад. Але частина людей матимуть розвиток ПТСР. Не варто встановлювати цей діагноз самотужки. Краще звернутись до фахівця.

Практичні поради, які більшість з нас вже використовує інтуїтивно, аби якось дати собі раду в умовах війни:
- Дуже важливо, аби життя в тилу, тобто в тій частині України, де немає активних бойових дій, було максимально наближеним  до того, як людина жила до війни. Наприклад, якщо у вас була робота, яку можна виконувати зараз, працюйте. Професійна реалізація допомагає долати важкі стреси.
- Якщо ви мали якісь хобі, поверніться до них (малюйте, вишивайте, майструйте щось, ремонтуйте, пишіть, конструюйте щось, будуйте).
- Зустрічайтесь з друзями, спілкуйтесь. Говоріть про свої тривоги з друзями, рідними.
- Ходіть на прогулянки, займайтесь спортом.
- Не забувайте про побут, який має бути комфортним для вашого життя.
- Достатньо спіть.
- Дбайте про екологію інформації, яку споживаєте.
‍
Важливо максимально повернути контроль над своїм життям!
‍
Війна – це велике жахіття, але ми можемо проживати його колективно. Ми маємо можливість перевіряти свої переживання з переживаннями інших людей. Але будьте обережними, бо ретельний опис травматичних подій, якими діляться безпосередні учасники та свідки, також може мати недобрі наслідки для більшості слухачів. Неопрацьована психічна травма може проявити себе у вигляді розладу навіть через 10 років. Звертайтесь до психотерапевтів, психологів, психіатрів.  

Якщо людина не має можливості розділити нестерпні переживання з кимось, не може промовити їх через страх, сором або вину, то це тільки укріплює травматичний досвід в  її душі і тілі. Травма залишається в тілі. Тіло її добре пам’ятає, тоді як інтелект ніби немає з нею нічого спільного.

Не втрачайте віру в те, що все скінчиться і нам потрібно буде мати сили, щоб відновлювати нашу рідну Україну!